Згідно Указу Президента України від 21 серпня 2015 року №489/2015 за материнську самовідданість, народження і зразкове виховання дітей, забезпечення умов для всебічного їх розвитку, багатодітній матері Марії Федорівні Хмеленко із села Луб'янка присвоєно почесне звання «Мати-героїня». Нещодавно голова Білокуракинської селищної ради Білокуракинської громади С.І.Сірик та спеціаліст селищної ради Т.В.Рогозян вручили Марії Федорівні цю високу державну нагороду.

Виростити одну дитину не просто, а що казати про мати, яка народила і виховала п'ятеро дітей. Марія Федорівна, якій на сьогоднішній день 69 років, має чотирьох синів і одну доньку, 13 онуків та п’ять правнуків. Ростити дітей, вести господарство, турбуватися про сім’ю - це воістину героїчний вчинок. Діти - це квіти життя і Мати-героїня щодня живе у царстві квітів.

Канал ЛОТ, Події, 25.12.2015 року.

Канал ЛОТ, Події, 24.12.2015 року.

Канал ЛОТ, Події, 22.12.2015 року.

У духовному житті нашого краю наприкінці листопада 2010 року відбулася велика подія. ЇЇ учасниками стали парафіяни не тільки Білокуракинського округу, а й священники із багатьох церков нашого району, прихожани Херсонської області, інших сіл, селищ і міст нашої області.

Із Луганська у Свято-Тихонівський храм селища Білокуракине було привезено Свято-Воздвиженський хрест. Він виготовлений із мореного дуба, що пролежав у річці Десні більше 2,5 тисяч років. Це дерево було доставлено у Київ, де пройшло первинний обробіток, а потім воно потрапило в майстровиті руки талановитих людей із міста Луганська. Благословення на встановлення на Білокуракинщині цього хреста дав отець схіархимандрит Іонна, старець Одеського Свято-Успенського монастиря. І це при тому, що такий Хрест вже був виготовлений в Тернопільській області, але волею Божою і старця Іонни цей хрест мав бути першим встановлений саме на Білокуракинській землі. До речі, на Україні це 11-й поклонний хрест, а всього їх планується встановити 12 - по числу апостолів.

Того, що культурне життя на Білокуракинщині помітно активізувалося з приходом на посаду начальника відділу культури В.С.Ситник, думаю, ніхто не заперечуватиме. У найвіддаленіших куточках району виступають і свої аматори сцени, і гості, даруючи людям приємні хвилини відпочинку. Проводяться звіти колективів художньої самодіяльності, творчі конкурси, обмінні концерти тощо. От і минулої неділі до білокуракинців завітали сусіди-новопсковці з обмінним концертом у рамках обласної програми «Сузір’я талантів Луганщини».

Спершу до присутніх звернулася заступник голови Новопсковської райдержадміністрації О.М.Чертова. Вона наголосила на тому, що урядом Віктора Януковича, виконавчими органами на місцях багато робиться для розвитку культури в цілому і самодіяльної народної творчості зокрема, духовності, утвердження національної самосвідомості українців. Нинішній концерт - свідчення того, що люди мають змогу реалізувати свої таланти, порадувати ними інших. А це так багато - дарувати всім радість, робити життя змістовнішим і цікавішим. І я впевнена, що громадяни України гідно оцінять ці зусилля 31 жовтня, віддавши перевагу кандидату в президенти В.Януковичу - людині, яка вже довела конкретними справами свою здатність мислити і діяти справді по-державному.

«Україна – визволителям». Меморіальний комплекс з таким написом на постаменті височить над древніми курганами Луганщини. А якщо точніше – у центрі селища Мілове, звідки у грудні 1942 року воїнами І-ї гвардійської армії почалося звільнення перших метрів української землі від фашистських загарбників. Тут були важкі кровопролитні бої, про що нагадує братська могила, у якій поховано 1066 радянських воїнів, котрі склали свої голови, несучи жадане визволення і жителям цього населеного пункту, і всієї України.

Трохи далі від Мілового знаходиться село Калмиківка, де також споруджено пам’ятник на честь загиблих воїнів-визволителів цього населеного пункту. Тут у братській могилі похований наш земляк, уродженець Білокуракине-ІІ рядовий Лагун Іларіон Сергійович, 1907 року народження.

Вже вчетверте збирає самодіяльних митців «Слобожанський Спас». Спершу це свято було започатковане як фестиваль народного мистецтва Луганщини і Харківщини. А згодом він переріс у міжнародні творчі змагання за участю аматорів не тільки багатьох куточків України, а й Ростовської, Воронезької, Бєлгородської областей Росії. Цього року в ньому взяло участь близько чотирьохсот співаків і музикантів, літераторів і художників. Вони змагалися у шести номінаціях: «Слобожанські візерунки», «Поетичний курінь», «Калинова зоря», «Слобожанські віртуози», «Пісенна слобода», «Козацька вольниця».

Церква та духовенство мали велике значення в усі часи в нашому регіоні, який, до речі, входив колись до складу Слобідської України. Особливо великою була їх роль в моральній культурі. Православна віра в житті наших пращурів відігравала колосальну роль в духовному вихованні народних мас. Про це турбувалися постійно не тільки князі Куракіни, які займалися у XVIII ст. заселенням нашого краю в колишньому Дикому полі, а й самі поселенці, що прибували сюди з Київської, Чернігівської, Полтавської, Воронезької губерній. На вільні землі вони привозили з собою часто священників і церковний притч, образи, церковний треб, богослужебні книги і навіть церковні дзвони. На кошти поселян і пожертвування заможних вільних хліборобів будувалися церкви в нашому краї. За майже сто років панування тут князів Куракіних при їх активній участі були побудовані храми в князівських вотчинах: в Білокуракиному, Павлівці, Олександрівці, Танюшівці. Це, звичайно, позитивно вплинуло на духовну культуру наших пращурів. Ось що, приміром, писав титулярний радник Дмитро Малимонов своєму патрону О.Б.Куракіну в другій половині XVIII ст. про ставлення місцевого населення до церкви: "К святой церкви весьма прилепны: ни отдаленность, ни погода не препятствуют им в праздничный день отдать долг по закону. Усердие их к храму и тем свидетельствуется, что все церкви в слободах снабжены всем нужным и притом достаточно.

Багатьом не тільки в райцентрі, а й в навколишніх населених пунктах добре відома Відраднівська криниця Білокуракиного. Потужним чистим струменем б’є вона з-під гори по вулиці Підгірній, вливаючись у річку Білу.

Кілька років тому було виконано великий обсяг робіт по її впорядкуванню. Ініціативу проявив пенсіонер М.А. Гапочка, і її підтримали екологічна інспекція, дирекція Білокуракинського елеватора, адміністрація лісництва. На прохання населення Відраднівська криниця була освячена. І це місце стало дійсно благодатним, улюбленим куточком відпочинку багатьох жителів селища. Тут панувала якась особлива аура: дзвінкий гомін струмка, замріяні верби, що опустили свої пишні віття-коси у прохолодну воду, велич гори, яка віддзеркалювала у джерелі свою непорочну білизну – все це створювало особливий настрій, заспокоювало, умиротворяло. Ковток крижаної води літньої спеки у мить знімав втому, а хворі, п’ючи її, запевняли, що вона дарує здоров’я.

Роки не можуть згладити в пам'яті великий і многотрудний путь нашого народу, який відстояв свободу, честь і незалежність Вітчизни, розтрощив страшну, антилюдську силу - фашизм. Вічна наша вдячність тим, хто на фронті, зі зброєю в руках або в тилу кував Велику Перемогу. Вони вже далеко не молоді, ветерани Великої Вітчизняної: як би там не було, з останнього переможного залпу 9 травня 1945-го року час відлічив 57 років. Цього дня вони ніби помолодшають, одягнувши святковий одяг. Із заслуженою гордістю прикріплять до нього численні бойові і трудові нагороди.

Ветерани фронту і тилу разом з дітьми, онуками, друзями зберуться біля священних місць, пам'ятників, обелісків, щоб вшанувати пам'ять загиблих у цій страшній війні. Їх ратний і трудовий подвиг - величний, а життя гідне наслідування. З кожним днем рідшають лави творців Перемоги, адже дають знати про себе прожиті роки, рідірване здоров'я і покалічене війною тіло. Та їх, як і тоді, в далекому травні 1945-го, об'єднує і гуртує в лави велике, всеосяжне і бентежне свято Великої Перемоги.

Напередодні Нового 2003 року і Різдва Христового в селі Дем’янівка сталася неординарна подія - освячення Хреста і встановлення його на церкві святителя Митрофана - першого Єпископа Воронезького. Учасниками такого великого свята стали не тільки парафіяни цієї церкви, а и церковнослужителі, гості з різних куточків Луганської області.

Не можна словами передати душевне піднесення людей, їх настрій і прагнення відродити колись знищений атеїстами-безбожниками храм, який слугував більше 100 років дем’янівцям і шовкунівцям, був місцем душевної розради і втіхи, спокутою гріхів, молитви до Бога. Дем’янівці і шовкунівці своїм благородним вчинком зробили велике богоугодне діло. Вони своїми руками і за власні кошти збудували в селі не тільки божий храм, а й відродили в своїх серцях віру в Бога, людяність, добро і милосердя.