01:10
Храм Олександра Свірського
Церква та духовенство мали велике значення в усі часи в нашому регіоні, який, до речі, входив колись до складу Слобідської України. Особливо великою була їх роль в моральній культурі. Православна віра в житті наших пращурів відігравала колосальну роль в духовному вихованні народних мас. Про це турбувалися постійно не тільки князі Куракіни, які займалися у XVIII ст. заселенням нашого краю в колишньому Дикому полі, а й самі поселенці, що прибували сюди з Київської, Чернігівської, Полтавської, Воронезької губерній. На вільні землі вони привозили з собою часто священників і церковний притч, образи, церковний треб, богослужебні книги і навіть церковні дзвони. На кошти поселян і пожертвування заможних вільних хліборобів будувалися церкви в нашому краї. За майже сто років панування тут князів Куракіних при їх активній участі були побудовані храми в князівських вотчинах: в Білокуракиному, Павлівці, Олександрівці, Танюшівці. Це, звичайно, позитивно вплинуло на духовну культуру наших пращурів. Ось що, приміром, писав титулярний радник Дмитро Малимонов своєму патрону О.Б.Куракіну в другій половині XVIII ст. про ставлення місцевого населення до церкви: "К святой церкви весьма прилепны: ни отдаленность, ни погода не препятствуют им в праздничный день отдать долг по закону. Усердие их к храму и тем свидетельствуется, что все церкви в слободах снабжены всем нужным и притом достаточно.

В одній із публікацій на Великдень минулого року ми розповідали про історію Білокуракинського Свято-Тихонівського храму. Сподіваємося, що і нинішня розповідь про храм преподобного Олександра Свірського селища Лозно-Олександрівка викличе великий інтерес у читачів.

Як зазначається в фамільному архіві князів Куракіних, слобода Олександрівка Старобільського повіту Харківської губернії розташована у вузькій долині довжиною приблизно трьох верст впродовж правого боку невеличкої річки Лозної, яка впадає в річку Айдар.

Слобода Олександрівка від повітового міста в 75 верстах, від губернського в 200, від Білокуракиного — в 45. Легенда свідчить, що Олександрівка одержала свою назву від імені колишнього власника князя Олександра Борисовича Куракіна 1-го, сина князя Бориса Івановича. При князі Олександрі Борисовичу ця місцевість, що була спустошена після чуми 1718 року, знову швидко заселялася. В 1757 році місцеві жителі, при сприянні прикажчика, попросили дозволу побудувати храм в ім’я преподобного Олександра Свірського, ім’я якого носив князь Олександр Борисович, і храм був освячений 30 серпня 1758 року. Церква ця по приходу вважалась досить обширною. В 1817 році розпочалося будівництво кам’яного храму, який і освячений. Отже, з того пам’ятного моменту нині виповнюється 246 років. Цей храм побудований сажнів за десять від колишнього на майдані в центрі слободи. На місці старого храму знаходилася маленька дерев’яна капличка.

В 1782 році слобода Олександрівка належала князю Івану Борисовичу Куракіну, пізніше її з хуторами і 1700 душами поселення і з 28000 десятинами родючого чорнозему, купив якийсь A.B.Марков. Після цього ця слобода тривалий час була у володінні дворянського роду Муханових. Сенатор Олексій Ілліч Муханов, що помер у 1839 році, був уже власником Олександрівки. Камергер Микола Олексійович Муханов доставив у Олександрівський храм багату ризницю в тисячу рублів. В епоху звільнення селян Микола і Володимир Олексійовичі Муханови володіли тут близько 23000 дес. землі. В опису майна церкви слободи Олександрівки за 1825 рік зазначаються такі речі, що в різні часи були надіслані їй, як пожертви. Опис подається мовою оригіналу: "1. Крест серебряный, чеканной работы, с изображением Распятия Господня, весу в нем 1 ф. 19 зол. На рукоятке креста надпись: "В церковь слободы Александровской приложил князь Александр Борисович Куракин, 1784 г. 30 августа”. В 1826 г. этот крест переделан, но надпись цела. 2. Потирь серебряный, вызолоченный, весом в 1 ф. 8 зол., с клеймом и знаком 1764 г., вложенный 1768 г. августа 30 дня, стоимостью в 250 р. 3. Дискось серебряный, вызолоченый, в 33 зол., с клеймом и знаком 1764 г. (поступил тогда же, равно как и предметы под №№4-8), стоимостью в 40 р. 4. Звездица серебряная, в 18 зол., 1764 г., стоимостью в 22 р. 5. Лжица серебряная, в 6 1/2 зол., 1764 г. (в 1821 г. переделана). 6. Стальное с черною граненною рукояткою копие. 7. Андидорное оловянное блюдо в 6 фунтов весом. 8. Покровец крестообразный, по светлофиолетовому фону вышитый золотом и серебром, с живописным изображением Спасителя в потере и по сторонам четырех ангелов, на выбойчатой подкладке. 9. Покровец, по белому гарнитуру шитый золотом и разными шелками, на выбойчатой подкладке. 10. Покровец, по белому гарнитуру шитый золотом и шелками, на выбойчатой подкладке. 11. Диаконовский стихирь белого цветного штофа с оплечьем зеленой парчи, обложенным вокруг золотою сеткою (поступил 1762 г. 30 августа), ценою в 96 руб. 12. Орарь белой парчи, обложен красною лентою, на набойчатой подкладке. 13. Лампада желтой меди 7 1/2 ф. (поступила тогда же). 14.Евангелие, в плисовом переплете, киевской печати 1746 г. В 1871 г. это Евангелие переделано. 15. Часослов, в кожаном переплете, московской печати 1753 г. (поступил 1761 г. 1 сентября). 16. Вторая часть узаконений греческих царей, в кожаном переплете (поступила 1789 г. 2 сентября). 17. Осьмогласный ирмологий, в кожаном переплете, московской печати 1751 г. (поступил 1758 г. 29 августа). 18. Нотный обиход, в кожаном переплете, 1772 г. (поступил 1775 г. 6 марта). 19. Книга молебных пений, в кожаном переплете, московской печати 1775 г. (поступила 1776 г. августа 1 дня).”

Із всіх цих речей, що були подаровані князями Куракіними як пожертвування, до 1903 року збереглись тільки "Крест с надписью, дискос и копие”, а інших предметів вже немає. Як і в інших селах, життя місцевого духовенства в значній мірі спрямовувалося і контролювалося княжою владою, яка брала участь і в призначенні членів церковного причту. В архівах П.І.Щукіна дослідник минувшини свого родоводу А.Ф.Куракін виявив досить цікавого листа управителя Василя Петруліна, який датовано 15 січня 1786 року.

В ньому, зокрема, говориться:

"При случае наблюдения моего сей почты в желаемую угодность вашего сиятельства, должен не умолчать о взятом ко мне прибежище слободы Александровки от дьякона Лаврентия Кульчиновскаго в том, что как он, уже безпрерывною своею бытностью во оной слободе находясь в чинослужении при церкви более 20 лет; а из числа онаго времени и в нынешней настоящей степени также большую уже часть продолжает; да и в таком приходе, где превосходить число я двухсот дворов, и что в таковых местах точно положено быть по два священника; но чтоб через происки не могли посторонне желающие также подобным воспользоваться помещением в занятии онаго дву-поповскаго места, как и в слободу Белокуракину третий уже распределением духовной команды определен; то оный дьякон и осмысливается через сие объяснение мое покорнейше просить себе точной в том воли вашего сиятельства в разсуждении своего желания, а равно и прихожан, чтоб поставленому быть к той же церкви во священники. И когда тем он подтвердительно от вашего сиятельства осчастливлен будет, так чтобы удостоить его уже к белогородскому преосвященному Агею покровительнейшим своим об нем и отписанием, с коим бы он отсюда явиться к нему мог. А как добропорядочное его поведение и мне не безызвестно, равно ж и уважительная надобность быть двум в той слободе священникам, что слабость одного, а иногда и самая немощь, в разные места по хуторам, да и в слободе в одно время при случающейся надобности к сохранению мирских потребностей как-либо и не допустить; а взаимствование из других слобод весьма не близкое; то в таковые случаи нередко остаются и прихожане без должнаго христианского соблюдения, через что просьба его, Кульчиновскаго, и во мне произвела сие возбуждение к представлению на разсмотрение в том вашего сиятельства”.

3 кожним роком храм в Олександрівці ставав все величнішим і багатшим.

Він мав власну землю, а духовенство відзначалося високою освіченістю. Ще й до цього часу старожили селища пам’ятають неповторний церковний дзвін, який лунає Великодні дні протягом всього тижня чарівним і незабутнім передзвоном. Його чути було на відстані 20-и кілометрів.

У період революції і громадянської війни церква працювала, а в 30-ті роки зазнала повної руйнації і глумління з боку так званих "безбожників”. Церкву зруйнували і побудували на її місці селищний Будинок культури.

Пройшло немало часу, і тільки в роки незалежної України лозноолександрівці порушили питання про відродження храму в селищі. П’ять років тому під молитовний будинок було передане колишнє приміщення магазину "Книги”. Це була важлива подія в духовному житті нашого краю. Тодішні архієпископ Луганський і Старобільський Іоанікій видав Указ від 15 березня 1999 року, в якому зазначалося: "Священнику Виталию Александровичу Моргунову моим определением от сего дня благословляется настоятельное служения в храме Александра Свирского пгт Лозно-Александровка Луганской области”.

За цей час відбулося облаштування молитовного будинку іконостасом, церковним требом. У цьому велику допомогу церкві надав настоятель Свято-Тихонівського храму батюшка Миколай. Парафіяни церкви Олексдра Свірського регулярно відвідують богослужіння, відправляють релігійні обряди тощо. Особливо багатолюдно буде тут у Великодні дні. Лозноолександрівці не тільки вшановуватимуть світле Христове воскресіння, а й урочисто відзначать 246-річчя з дня освячення храму преподобного Олександра Свірського, який служить духовним оберегом християнства на цій древній слобожанській землі.

Микола Коваль, краєзнавець

За матеріалами газети «Життя Білокуракинщини»
Від 10 квітня 2004 року
Категорія: Життя Білокуракинщини | Переглядів: 196 | Додав: portalbk | Теги: життя, 2004, білокуракинщини | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar