МОЯ ГАЗЕТА

Сріблястим дзвоником поштарка
Приносить радість у наш двір,
«Життя Білокуракинщини» ясне,
Це вісник всіх наших подій.
Скоріш спішу узяти в руки,
Відчути шурхіт сторінок,
Із задоволенням читати
Все до останніх всіх звісток.
Чого нового є в районі,
А може і в моїм селі,
Що вирішили депутати
На сесії у будні дні.
Де відбулися славні свята,
Що трапилось не вихідних.
Потім об'яви почитаю,
Які цікаві для нас всіх.
Ще із дитинства пам'ятаю
Газету рідну на столі,
Яку бабуся в окулярах
Читає всій нашій сім'ї.
З тих пір «районку» я шаную
І все життя з нею дружу
Для мене ти газета - супер,
Я кожен тиждень тебе жду.
Я творчість читачів вивчаю
І гордість в мене за нас всіх,
Газеті рідній процвітання,
Бажаю я не один рік.
А колективу побажання:
Плідної праці для нас всіх,
Щастя, здоров'я та натхнення,
І многих, многих, многих літ!

Алла Зіброва, с. Гладкове

Присвячується бібліотекарю Плахо-Петрівської бібліотеки-філії Тетяні Михайлівни Шавернєвій

«Бібліотекар - слово сонячне і горде!
За ним стоїть безмежний, мудрий світ...»
В благоговійній тиші, між віками
Стрілись минуле і сучасність й майбуття.
Не листя шелестить, то вітер сторінками
Перегорта історію життя.
Були часи, коли ми працювали разом,
На свята радість людям дарували.
Бувало інколи, що навіть часом
Нас так і називали: «Дві Тетяни».
Працюючи в своїй бібліотеці,
Душі людські читала, як могла:
По крихточці, по зернятку по краплі
Збираєш ти історію села.
Збираєш експонати до музею,
Роботі віддаєшся без жалю.
І скільки доль - складних та незбагненних
Перепустила ти через свою.
На свято щось подарувати треба.
Дарую тобі те, що в мене є:
Дарую тобі сонце, зорі, небо.
Натхнення, щастя - це усе твоє.

Тетяна КАПУСТА, с. Плахо-Петрівка

Люблю тебе, царице Слова, -
Кобзар в жіночій іпостасі.
Ти, як духовності основа,
У нелегкім буремнім часі.
Ти - серед степу тополина
Стоїш, вітрами непоборна,
І твоє Слово не гне спину,
Воно і правильне і горде.
Ти не схиляєшся до слави,
І лестощам не потураєш.
А болем за свою державу
Ти серце все життя картаєш.
Ти і цариця, ти і мама,
І Слово ти своє плекаєш,
І вболіваєш ти не дарма.
Найголовніше щось ти знаєш...

Алла Леонова, смт Білокуракине

Прокинуся вранці - нема війни,
Ти поруч тепла, під боком ти!
Ніяк не втямлю і віри не йму,
Що я вцілілий, я виграв війну.
Немає землянки - є затишна хата
І сонечком повниться наша кімната,
Годинник поцокує, діти сонні
І кіт-мурлика в вікні на осонні.
Прислухаюсь вранці - мовчать гармати,
Не чути вже вибухів, змовкли «гради»,
У мене під боком спить жінка-мати –
Хай згине навіки війна, Бога ради!..
І стихне бій - зрадіє наш народ:
Не буде сліз, смертей, незгод –
Злетить увись, як вільний птах
Наш дорогий жовто-блакитний стяг.
У рушники вквітчається Вкраїна,
Зітхне щасливо звільнена земля,
І гордо зрине: «Слава Україні!» -
«Героям слава! Честь їм і хвала!»

Наталія Білянська, смт Білокуракине

Там, де стежина спускається круто,
Там, де навкруг черемха й верба,
Там знаходиться те, що шаную, –
Кришталева криниця моя.
Кожен ранок спускаюсь до неї,
Щоб з джерела набрати води
Й, зачерпнувши рукою живиці,
Нею вмиюся я залюбки.
І коли на душі якось гірко,
І на серці запало щось зле,
До криниці спущусь й відпочивши,
Я відчую: усе вже мине.
Мабуть дійсно говорять в народі:
- Там якась своя магія є.
Адже з прадіда-діда всі знають,
Що криниця в селі - це святе.
Чиї руки зробили - не знаю,
Та стоїть уже більше ста літ.
Все життя своє дивиться в небо,
Бачить зорі і сонця політ.
І води не шкодує нікому,
А забути її - то є гріх.
Добродії, шануймо криницю,
Бо криниця - села оберіг!

Алла Зіброва, с. Гладкове

Очі, як волошки в житі,
Брови, як тонкий шнурок,
Губи - переспілі вишні,
Мова, як весни струмок.
Йдеш погордо, як струнка тополя,
Усмішка чарівна, ніби сонце в квітах,
Ти для мене все. Моя ти доля.
Лиш тобою світ оцей зігрітий.
Україночко моя, зоря ясна!
Ти досвітній вогник мій.
Ти сумна у горі, в радості прекрасна,
Вся життєва суть в тобі одній.
Всі незгоди завжди подолаєш,
Хатній клопіт на твоїх плечах.
Солов'їну пісню заспіваєш,
Світ широкий квітне у очах.
Ніжні твої руки пестять немовлятко,
Крихітці маленькій віддаєш себе.
Виросте дитина, злетить ластів’ятком,
У життєвий вирій її віднесе.
Ти і в самотині розумна і чесна,
Світ оцей широкий в долонях несеш.
Сивина у косах і не лічиш весни,
Богом дану долю в серці не клянеш.

Юлія Турпетко, с. Цілуйкове

Шуміли отави, всміхались жита,
І пісня в гаях солов'їна.
І мова моя кришталево-дзвінка,
Це мова моя, Україна!
Бо ллється вона, як дзвінкий той ручай,
По селах й містах гомінливих.
Співає в піснях, говорить в віршах,
В дитячих вустах незрадливих.
Освітлена сонцем, омита дощем,
Зігріта людською душею.
Весела, заквітчана мова моя,
Повік не роз'єднана з нею.

Юлія Турпетко, с.Цілуйкове

Народна пісня - то душа народу,
Вона зворушлива і чарівна.
Передається з вуст від роду і до роду
Народні мрії в ній сповна.
Козацький дух живе у пісні,
Душу народну він звеселяє.
Борців за волю, правду й свободу
Народ в піснях завжди прославляє.
Не старіє душа народна,
В пісні окрилено вона звучить.
Чиста й правдива, весела і неповторна
Мудрість пісенна жити нас вчить.
У серці світить надія сонячна,
Віра й любов нас не полиша.
Я в пісню народну давно закохана,
Співаю пісню. Радіє душа!

Валентина Майба, смт Білокуракине