Люблю тебе, царице Слова, -
Кобзар в жіночій іпостасі.
Ти, як духовності основа,
У нелегкім буремнім часі.
Ти - серед степу тополина
Стоїш, вітрами непоборна,
І твоє Слово не гне спину,
Воно і правильне і горде.
Ти не схиляєшся до слави,
І лестощам не потураєш.
А болем за свою державу
Ти серце все життя картаєш.
Ти і цариця, ти і мама,
І Слово ти своє плекаєш,
І вболіваєш ти не дарма.
Найголовніше щось ти знаєш...