Я, Василь Степанович Шелудько, народився 20 квітня 1925 року в хуторі Плавні Полтавської області в селянській сім’ї. На жаль, ні села, ні місцевості, де пройшла моя молодість, немає на жодній карті, ліквідувались. Тепер тут гуляють вітри, отари овець та з’явилися піщані пагорби. Після народження працював і жив мало років на рідній квітучій Полтавщині. В 1950 році закінчив Полтавський технікум землевпорядження і меліорації, одержав диплом землевпорядника З розряду. За моїм проханням працювати землевпорядником направило Міністерство сільського господарства в Ворошиловградську область (нині Луганська область). З метою прискорення темпу землевпорядних робіт на півночі цієї області була організована експедиція, до складу якої входило 12 спеціалістів. Керував нею досвідчений інспектор - землевпорядник з вищою освітою Востріков Микола Ілліч. До північних районів входили: Троїцький, Лозно-Олександрівський, Білолуцький, Білокуракинський, Сватівський, Нижньо-Дуванський, Ново-Астраханський, Марківський та Старобільський райони. Ніякого транспорту, щоб добратися до роботи в районі не було, тому діставалися пішки і попутнім транспортом. Спеціалісти жили в приватних оселях. Платили мені 80 гривень в місяць, при тому що виконувалось 100% норми, а вони були високі. Перший запис у трудовій книжці зроблено 2 жовтня 1950 року: «Прийнятий на посаду техніком-землевпорядником III розряду» і останній запис: «Звільнений за власним бажанням» 1 січня 1995 року у зв’язку із виходом на пенсію. Ніяких змін у роботі не було, працював на одній посаді і в одному Білокуракинському районі. Це заслуговує на повагу. 14 квітня 2015 року присвоєно звання почесного землеміра України, до заслуженого, якому б платили значно більшу пенсію, не діждався. У процесі своєї роботи довелося займатися укрупненням двох районів: Лозно-Олександрівського та Білолуцького. Укрупненням малих колгоспів і радгоспів - з 52 колгоспів до 1, і з 5 колгоспів до 4. Це все призвело до зникнення з карти району населення малих пунктів.

Коли я працював в районі, тоді виконував багато громадсько-державних доручень керівників району. Займався письменницькою працею. З-під мого пера вишли такі книги: «Села наші рідні» 1991 р., «Тепло людської душі» 1992 р., присвячена до 80 річчя від народження автора, «Життя прожити - не поле перейти» 1993 р., «Природа наше життя» 1994 р., присвячена 60-річчя від дня організації Українського товариства охорони природи, «Сповідь закоханого чоловіка» 1995 р., присвячена своїй дорогій, добрій і любій дружині, «Відень життя» 1996 р., про природу і людей Білокуракинщини, «Народ скаже, як зав’яже, або кожне слівце має своє сільце» 1996 р., в якій надруковано 3226 прислів’їв, 90 українських та 80 російських загадок. Ще навчався в технікумі, збирав з вуст людей і записував у зошит: прислів’я, прикази, приповідки, притчі, характерні вислови, образні ритмізовані звороти, тощо. Ось і вийшла своєрідна книга, яка зацікавить читачів: самобутнього автора, сільського працелюба, закоханого в мудре народне слово. «Спогади про неволю, або невільники» 1998 р., примусове вивезення на каторжні роботи в Німеччину, роки на чужині, визволеним книги «Хутір в степу» 1998 р. В 2014-2015 на скроні років написано рукопис на 290 сторінках «Власна книга автора», коштів не вистачило на друкування типографським способом.

З 1991 по 1997 рік написав і видав з друку у Луганському всеукраїнському видавництві «Книжковий світ» 9 книг, кожна тиражем 100 екземплярів, і що цікаво не брав ні з кого грошей, безкоштовно, роздав: музею, всім бібліотекам району, всім школам, керівникам районних організацій, друзям, з якими працював і знайомим товаришам. Хоч ні від кого не одержав подяки, промовчали, невідомо чи сподобалась і чи читали її. За друкування типографії я заплатив загалом більше 13 тис. руб., зі своєї мізерної пенсії. В своїх книгах розробив свою тему - долю Батьківщини, проблеми села, природи, становище екології, культури сучасної людини з поглядом у завтрашній день. Допитливий думкою також заглиблюється в українські села, його традиції, свята, будні, сімейні відпочинки в різних поколіннях і трагічні сторінки хліборобів...

В.ШЕЛУДЬКО

За матеріалами газети «Життя Білокуракинщини»
№3-4 від 09 січня 2016 року