Головна » 2018 » Ноябрь » 24 » ЗАПАЛИМО СВІЧІ СКОРБОТИ...
00:53
ЗАПАЛИМО СВІЧІ СКОРБОТИ...

Свічи скорботи. Голодомор в Україні 1932-1933 років Минають роки. Невблаганний час постійно віддаляє нас від того трагічного 1933-го, коли українське село потрапило в пазурі небаченого голодомору. Його «організатори» не допускали жодного витоку інформації про ті події, і лише свідчення очевидців уможливили зберегти пам'ять про безневинно замучених українських хліборобів.
Учні Нещеретівської ЗОШ І-ІІІ ступенів (Білокуракинський район, Луганська область), працюючи над проектом «Село Нещеретове в роки Голодомору 1932-1933 рр.», зібрали свідчення очевидців тих страшних подій. Дехто з тих людей, котрі замолоду, а то й у дитинстві пройшли через ту вакханалію смерті в рідному селі, розповідали про те, що їм судилося пережити. Їх уже немає серед нас, але залишилися гіркі спогади, які ми маємо зберегти для майбутнього.
Згадує Іванець Галина Андріївна: «У 1933-му люди мерли, як мухи, бо їсти не було чого. Хіба можна було назвати їжею лободу, молоду кропиву, спориш? Також їли померлих собак, кішок, ящірок, птахів. Ловили і їли жаб, їжаків, вужів. Коли здихали коні, їх різали та їли навіть сирими. Люди намагалися вижити. На вигляд вони були схожі на маленьких змучених дітей: опухлі животи, тонкі ноги, сухі руки та змучені очі. На нашій вулиці з 18 сімей залишилося всього 4. Тіла померлих виносили надвір і просто клали на землю, бо не в змозі були їх поховати. І їх на вулицях ставало все більше і більше... У сім'ї Чумаків, яка складалася з 9 осіб, померло відразу 7 дітей, а батько та мати втратили глузд».
Розповідає Силкіна Євдокія Григорівна: «Я пережила цей великий голодомор. А інші - ні. Активісти відбирали продукти, які люди ховали в грубках, на горищах, закопували на городах. А їх все одно знаходили і забирали. У нас забрали навіть вузлик із квасолею. Ми їли полову, качанові кукурудзяні стержні. Товкли і їли».
Царевська Ганна Семенівна, 1925 року народження: «Мою родину, як заможних селян, розкуркулили, забрали всю худобу, усі припаси на зиму і вивезли, як у нас кажуть, на ярки. Викинули нас з підводи у чистім полі. Батько викопав землянку, в якій ми і зимували. Дітей було четверо. Це були часи нелюдського існування. У матері через голод і стрес пропало молоко. І мій найменший братик, немовля, захворів і помер».
Чумак Микола Гаврилович, 1929 року народження: «У ті часи мені було 4 роки. Але я запам’ятав такий епізод. Жили ми тоді там, де зараз ферма на Гордіївці. Я, малий, дивлюся у вікно. А напроти нашого двору, через дорогу, біля плетіня складені один на одного трупи померлих від голоду людей. Я запитав у мами: що то? А вона заплакала і наказала мені не дивитися у вікно».
Тремпольцева Марія Іванівна: «Сім'я у нас була багатодітна, аж восьмеро дітей. 33-го тікали на Донбас, але і там не знайшли порятунку. Весною 1933-го голодною смертю сконали троє дітей у нашій родині. Це так тяжко згадувати. Щоб вижити, їли мерзлу картоплю, листя, оладки з трави, жолуді. На людей нападав пронос, дизентерія і тоді приходив кінець. Жодної медицини на той час не було. Ніхто нікого не лікував... Тих, хто помирав у полі, там і хоронили. Не було кому возити на кладовище. Люди немовби позбулися здорового глузду, людських почуттів. Доходило до людоїдства».
Якою мірою можна виміряти горе, заподіяне жителям звичайного українського села? Половина хат стояли запустілими. Двори та вулиці поросли бур'янами заввишки у димарі. По вулицях лише стежечки, де хтось проходив. Людей не видно. Моторошний парадокс: вмирали на всеплодючих чорноземах шанованої світом житниці, просто на полях, на шляхах, у холодних хатах, поодинці і сім’ями, вилягали роди і села. Голод забрав тих, хто за шмат хліба не стежив і не доносив на брата, не виривав останній окраєць з голодних дитячих ротів, не вмів торгувати святинею, спекулювати, красти, вбивати, аби вижити. «Це ми, о Господи, твої плугатарі, орали, сіяли, молились на зорі. Немов своє дитя, ми пестили ріллю, любили ми життя, вклонялись мозолю. Вдихали чорнозем, вгорталися в лани, не знали, що помрем з наказу Сатани». Це треба Пам’ятати, щоб Жити!

ЗАПАЛИМО СВІЧІ СКОРБОТИ

В країні, де б людям у щасті
Там жити без горя і бід,
На щедрій землі і прекрасній
Тиран влаштував геноцид.
В той рік не кували зозулі –
(Кому ж рахувати літа?).
Голодною смертю заснула
Селянська свята доброта.
Опухла лежала під тином,
Звисала з полудрабків вниз,
Угору здіймалася димом,
Горіла, як в полум’ї хмиз.
В той рік за наказом тирана
Взяли у облогу село –
Ой, скільки ж душ щедрих так рано
У рідну земельку лягло?!
А хліб осипався у полі:
Врожаїстим видався рік,
Та їм не всміхнулася доля,
Навмисно позбавила літ.
Впиналася в плечі нагайка,
У плечі дитячі худі.
І мати кричала, як чайка,
На жовтій колючій стерні.
Карали за кожну зернину,
Шматок виривали із рук,
І мати варила дитину,
Утративши розум від мук.
У землю лягли без причастя
Прекрасні, прості трударі:
Івани, Степани і Насті –
Це діти, Вкраїно, твої.
Запалимо ж Свічі Скорботи,
Оплачемо душі святі,
Що в рік 33-й зійшли на Голготу,
Сконали за хліб на хресті.

ЧОРНИЙ РІК
Заніміло горе над селом –
Бродить смерть від хати і до хати.
Сонце не загляне у вікно,
Бо боїться в хату заглядати.
Холодний комин, вітер в нім гуля –
Нема кому в печі вогонь розкласти...
Опухлі ноги ледь переставля
Хлоп'я, тримаючись за лаву, щоб не впасти.
Зосталося само, нема нікого,
Помер дідусь, померли мама й тато...
От тільки б вийти якось на дорогу,
Шматочок хлібця в когось попрохати
Хотів учора - мама не пустили:
«...когось голодні... там вночі... і з’їли…»
Тепер он мама дивляться в вікно.
Не хочуть їсти, їм вже все одно...
Хлоп’я торкає двері - вже й поріг.
На вулиці така незвична тиша,
І пада зайчик сонячний до ніг,
І вишеньку суху вітрець колише...

1933-й
Скосили пшеничне поле
І хліб на тік ізвезли.
Стерня босі ніженьки коле,
Та треба іти по стерні.
Збирає тугі колосочки
Худенька дитяча рука...
Кривавиться біла сорочка –
Важкий же удар батога.
«Ой, леле! Не бийте дитину!» —
Лунає розпачливий крик...
І матері зігнуту спину
Батожить об’їждчик, бо звик.
Свистіла нагайка в повітрі
І плаття зривала з плечей.
Хиталася ланка від вітру,
І бризкали сльози з очей.
«Воровка, в Сибирь захотела!?» -
Впивається в плечі батіг.
І матері зранене тіло
Скотилось коневі до ніг.
Підскочив тоді до дитини –
В очах її голод і страх...
Із рук вириває хустину –
Просипалось зерно на шлях.
Упала на землю хустина,
Мов білий ізранений птах.
Розвіялась доля родини,
Як пил на холодних вітрах...
А цього ж могло і не бути,
Я знаю, хоч пройдуть віки,
Вкраїно, тобі не забути
Ту матір і ті колоски.

МОЛИТВА
Прости її, Боже, прости,
За спечений хліб з лободи.
За сльози дитячі, за очі голодні
Ти матір-селянку прости...
І ти, Свята Діво, прости,
Що діток не вміла спасти,
Що перша голодною смертю сконала.
Прости, Матір Божа, прости...
І нас, Святий Боже, прости
За тих, що лежать без хрестів.
За пам’ять коротку нащадків байдужих,
О Боже, прости нас, прости...
Прости... прости...

Валентина МАРЧЕВСЬКА, село Нещеретове, Білокуракинський район

Не забудемо! Не пробачемо. Голодомор в Україні 1932-1933 років

Категорія: Життя Білокуракинщини | Переглядів: 23 | Додав: USER | Теги: герасимівна, 1932-1933, Валентина, марчевська, Україна, Нещеретове, Память, голодомор, стаття, свічі | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar

дивитись також:
Події. ЛОТ - Про школу, 15.02.2016
Досудове розслідування за фактом розтрати майна
Кіно з присмаком літа
Події. ЛОТ - Про змагання з гирьового спорту, 23.02.2016
Хто має право на отримання соціальних стипендій у вищих навчальних закладах
Пожежі в осінньо-зимовий період
Хто загинув за Вкраїну, буде жити у віках
У рідній стороні, у рідного села візьмемо сили, щастя і добра
Набули чинності зміни щодо реєстраторів розрахункових операцій
РОЗРУХА В ГОЛОВІ АБО АМНЕЗІЯ (оповідання)
Позитивні зміни в законодавстві України на користь дитини
50 річчя Дем’янівської ЗОШ (уривки) 13.10.2018
ДЕМ’ЯНІВКА ТА ШОВКУНІВКА ВІДСВЯТКУВАЛИ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ
Пройшли товариські спортивні змагання
Друга сесія селищної ради
Майбутні офіцери, наші земляки – учасники військового параду
Події. ЛОТ - Про садок Берізка та районну лікарню, 22.01.2016
Нещеретівському спортсмену – 60
Змагання під час свят
Концерт пам’яті Кузьми Скрябіна «Старі фотографії»