Там, де стежина спускається круто,
Там, де навкруг черемха й верба,
Там знаходиться те, що шаную, –
Кришталева криниця моя.
Кожен ранок спускаюсь до неї,
Щоб з джерела набрати води
Й, зачерпнувши рукою живиці,
Нею вмиюся я залюбки.
І коли на душі якось гірко,
І на серці запало щось зле,
До криниці спущусь й відпочивши,
Я відчую: усе вже мине.
Мабуть дійсно говорять в народі:
- Там якась своя магія є.
Адже з прадіда-діда всі знають,
Що криниця в селі - це святе.
Чиї руки зробили - не знаю,
Та стоїть уже більше ста літ.
Все життя своє дивиться в небо,
Бачить зорі і сонця політ.
І води не шкодує нікому,
А забути її - то є гріх.
Добродії, шануймо криницю,
Бо криниця - села оберіг!

Алла Зіброва, с. Гладкове